1Пізньообіднє сонце простягалось довго і золотисто через увесь двір. Блуї подивилася вниз і побачила найдовшу й найрозтягнутішу тінь у своєму житті. «Бінго! Іди сюди!» — гукнула вона.
2Бінго підбігла до неї. Вона поглянула на свою власну помаранчево-кремову тінь і ахнула: «Яка ж я величезна!»
3Блуї змусила свою гігантську тінь помахати. Бінго теж помахала у відповідь. Дві велетенські тіньові сестрички вітали одна одну на газоні, а хвостики радісно крутились.
4«Давай будемо тваринами!» — запропонувала Блуї, складила лапки разом. Її тінь клацнула, як крокодил. «КЛАЦ!»
5Бінго розчепірила свої пальчики-лапки. Її тінь павучка забігла по паркану. «А-а-а!» — заверещала вона, а потім розсміялася з власної витівки.
6Блуї стала боком. Її високі вушка зробили дві гострі тіні на паркані. «Я схожа на тіньового вовка!» — оголосила вона.
7Бінго повторила за нею, але її м’якші вушка зробили на паркані маленькі горбики. Блуї уважно подивилася. «Ти — кролик», — вирішила вона.
8Бінго застукотіла ніжкою — туп-туп — зовсім як справжній кролик. Обидві сестрички залилися сміхом і впали у теплу траву.
9Вони лягли на спини і дивилися, як світло стає помаранчевим. Їхні тіні тягнулися аж до кущів у саду.
10«Ще одна тінь», — сказала Блуї. Вона простягла лапку. Бінго взяла її за неї, і двоє цуценят стали поряд на газоні.
11Їхня спільна тінь нагадувала майже сердечко. «Це — ми», — сказала Бінго. «Так», — погодилась Блуї. «Це ми».
12Теплий голос покликав їх вечеряти. Сестрички кинули останній погляд на своє тіньове сердечко й разом побігли до яскравих дверей.
