1Джуніпер сиділа на широкому підвіконні й дивилася, як небо стає помаранчевим. Світло поволі, поволі — сповзало з дахів, ніби теплий мед.
2Повз пролетів горобець. Джуніпер повільно й довго блимнула. Горобець полетів до свого гнізда. На добраніч, горобчику.
3Димар випустив останню хмаринку диму. Джуніпер підняла носик і вдихнула м’яке, кіптяве повітря. Димок розтанув. На добраніч, димарю.
4Великий дуб навпроти зупинив шелестіння. Його листя стало тихе й темне. Джуніпер лагідно махнула хвостом. На добраніч, деревце.
5А потім — ось вона. Одна маленька срібна цятка з’явилась на синьому небі. Перша зірка. Джуніпер торкнулася носиком холодного скла і залишила маленьке запітніле колечко. На добраніч, зіронько.
6Місяць піднявся великий і блідий над дахами. Він наповнив підвіконня сріблом. Джуніпер спочатку прикрила очі наполовину, потім зовсім, а потім ще раз наполовину. На добраніч, місяцю.
7Останній вогник у вікні згас, згас, згас — і зник.
8Джуніпер зістрибнула з підвіконня, чотири м’які лапки торкнулися дощатої підлоги — туп, туп, туп, туп.
9Вона повернулася навколо себе один раз. Потім другий.
10Вона згорнулася клубочком, як це роблять кішки, коли світ вже заснув, і заховала носик під хвіст.
