1Гілочка була молодим бурим ведмежам, кругловухим і чотирилапим, і ще зовсім не хотіла спати. За барлогом ніч настала тиха й темна, немов ковдра, натягнута на пагорби. Гілочка підкрався до входу й вдихнув прохолодне повітря. "Я порахую тихі речі," пробурмотів він собі дуже ніжно. Одна.
2Струмок розмовляв із камінцями — шшш, шшш, шшш — перекочуючись у темряві. Гілочка слухав обома вушками. Одна тиха річ. Дві.
3Листочок відпустив гілку й полетів вниз, вниз, вниз — зовсім без звуку. Гілочка спостерігав, як він упав. Дві тихі речі. Три.
4Високі сосни похитувались, а вітер у їхніх голках шепотів: вууу — так тихо, що ледве чутно. Три тихі речі. Чотири.
5Метелик відкривав і закривав свої пильні крильця на корі старого пенька. Жодного шуму. Чотири тихі речі. П’ять.
6Місяць виринув із-за хмари й залив блідим світлом мохову землю. Гілочка моргнув на нього. П’ять тихих речей. Шість.
7Жабка сиділа зовсім нерухомо біля очерету. Вона не стрибала. Вона не кумкала. Вона просто сиділа. Шість тихих речей. Сім.
8Гілочка повернувся до барлога, і сухе листя під його лапками тихенько хрускотіло: хрусь, хрусь, хрусь. Сім тихих речей. Вісім.
9У глибині барлога його мама спала, а її теплий бік рівно піднімався й опускався. Вісім тихих речей. Дев’ять. Гілочка притулився до неї, і відчув глибоке, тихе биття маминого серця під щічкою. Дев’ять тихих речей. Десять.
10Він вдихнув — повільно — і видихнув — повільно — і відчув, як його власне дихання стало тихим, як хмаринка. Десять тихих речей. Очі Гілочки стали важкими. Його чотири лапи завмерли. Струмок все ще розмовляв із камінцями зовні, а метелик сидів на пеньку, і місяць світлів, світлів, світлів…
