1Глибоко під зелено-скляним морем, куди сонячне світло спускалося мерехтливими стрічками, жила молода русалонька з темно-руденьким волоссям і хвостом кольору зимового місяця. Їй було майже шістнадцять, і з усіх чудес океану — коралових арок, перлово-білих рибок, співучих анемон — найбільше її вабив світ над хвилями.
2Однієї бурхливої осінньої ночі море здійнялося у гніві. Великий корабель захитався і застогнав у хвилях, і молодий чоловік упав у темну воду. Русалонька побачила, як він кружляє — каштанове волосся розпушилося, сіро-блакитні очі заплющені, руки безсилі. Не гаючи ні миті, вона пірнула під нього, обережно підхопила і пропливла крізь ревучі хвилі, доки не відчула під руками пісок. Вона поклала його на берег саме тоді, коли буря почала вщухати.
3Вона спостерігала з-за скелі, як принц знову задихав, як повільно поверталися фарби на його обличчі. Берегом збіглися люди й знайшли його там. Її ніхто не побачив. Вона ковзнула назад під хвилі з серцем, сповненим чогось такого, чому вона ще не знала назви.
4На дні найглибшої частини моря жила таємнича жінка, яка розуміла всі приховані сили океану. Русалонька попливла до неї сама — крізь темну воду і дивні течії. Жінка запропонувала угоду: напій, який перетворить хвіст на дві людські ноги, — але кожен крок русалоньки буде пекти так, ніби вона ступає по гострому камінні, і вона ніколи більше не говоритиме. Її голос — чистий, як удар дзвона під водою, — стане платою.
5На світанку вона піднялася на поверхню, випила пляшечку і відчула, як світ перебудовується навколо неї. Вона лежала на теплих сходинках палацу принца: срібно-блакитний хвіст зник, замість нього — дві людські ступні, а разом із хвостом зник і голос.
6Принц знайшов її там. Він був добрим. Він дав їй м'який одяг, дозволив ходити з ним у садах і сидіти за його столом. Але він не міг знати, що саме вона врятувала його, — їй не було чим сказати йому про це, — і він шукав спогад про порятунок десь в іншому місці, у рисах дівчини з далекого храму.
7Коли принц одружився з іншою, русалонька стояла на палубі весільного корабля під нічним небом і не плакала.
8До схід сонця щось змінилося. Вона відчула, як піднімається — стає легшою за морську піну, легшою за подих. Вона перетворилася на щось таке, чому океан не мав назви, а небо вже звільняло місце: на доньку повітря.
9Навколо неї інші сяючі постаті рухалися крізь високі, лагідні вітри.
10Вона злетіла з ранковим вітерцем — море безкінечно мерехтіло внизу, небо безкінечно простягалося вгорі, а весь широкий світ ще був сповнений дивовижного.
