Промоклий безпритульний кіт, двоє дверей, що не відчиняються, і дівчинка, яка все одно вирішує діяти
«Кіт під лавкою» — це безкоштовна 7-сторінкова комікс-історія для дітей про доброту. Мая знаходить під лавкою в дощ промоклого безпритульного кота, стукає у двоє дверей, за якими ніхто не хоче допомогти, а потім несе його додому у своїй куртці. Її створено за допомогою ReadKidz, і повністю прочитати її можна на цій сторінці.
Комікс намальовано англійською — після кожної сторінки подано переклад мовою читача.
Сторінка 1
The rain came down in gray curtains, soaking the pavement and drumming on every rooftop in the street.
Maya pulled her jacket tight and ran, her sneakers splashing through puddles, her bag bouncing hard against her back.
She was almost at the corner when she saw it — a small shape beneath a wooden bench, pressed flat against the ground.
Дощ лив сірими завісами, заливаючи тротуар і гучно барабанячи по кожному даху на вулиці.
Мая щільніше загорнулася в куртку й побігла: кросівки хлюпали по калюжах, а сумка сильно підстрибувала за спиною.
Вона майже дісталася рогу, коли побачила це — маленьку постать під дерев’яною лавкою, що припала до землі.
Сторінка 2
It was a cat. Soaking wet, the color of storm clouds, with its ears pinned down and its whole body trembling. It watched Maya with wide amber eyes but didn't move, not even when a car rolled past and sent a wave of cold water skimming across the pavement.
Maya crouched down.
Rain soaked through the knees of her jeans.
То був кіт. Мокрий до нитки, кольору грозових хмар, із притиснутими вухами й тремтячим усім тілом. Він дивився на Маю широко розплющеними бурштиновими очима, але не рухався — навіть коли повз проїхала машина й холодна хвиля води ковзнула тротуаром.
Мая присіла навпочіпки.
Дощ промочив коліна її джинсів.
Сторінка 3
The cat blinked at her slowly, then looked away, as if pretending not to need anything at all.
Maya pulled her jacket off and draped it over her bag, making a kind of roof.
The cat's trembling slowed, just a little.
She knocked on the nearest door — number fourteen — but nobody answered.
She knocked on number sixteen.
An old man opened it, shook his head at the cat, and closed the door again.
Кіт повільно кліпнув їй, а тоді відвернувся, ніби вдавав, що йому зовсім нічого не потрібно.
Мая зняла куртку й накинула її на сумку, зробивши щось на кшталт даху.
Кіт затремтів трохи менше.
Вона постукала у найближчі двері — будинок номер чотирнадцять, — але ніхто не відповів.
Вона постукала у двері номер шістнадцять.
Відчинив старий чоловік, похитав головою, дивлячись на кота, і знову зачинив двері.
Сторінка 4
Maya stood on the step and looked back at the bench.
The cat was still there, watching her.
She walked back and sat beside the bench, right on the wet ground, and reached one hand underneath. The cat sniffed her fingers. Its nose was cold. Its fur was absolutely drenched. Very slowly, it pressed the top of its head against her palm.
Мая стояла на сходинці й дивилася назад, на лавку.
Кіт усе ще був там і дивився на неї.
Вона повернулася, сіла поруч із лавкою просто на мокру землю й простягнула під неї руку. Кіт понюхав її пальці. Його ніс був холодний. Шерсть була геть мокра. Дуже повільно він притулився маківкою до її долоні.
Сторінка 5
Maya tucked the cat inside her jacket, holding it against her chest. It was heavier than it looked, and it dug its claws lightly into her sleeve, not enough to hurt, just enough to hold on. She started walking toward home again. The rain didn't slow down.
Мая сховала кота у свою куртку й притиснула до грудей. Він був важчий, ніж здавався, і злегка впився кігтиками в її рукав — не так, щоб зробити боляче, а лише щоб триматися. Вона знову рушила додому. Дощ не вщухав.
Сторінка 6
Her mother opened the front door before Maya even reached the step. She took one look at her daughter — soaked through, shoes squelching, a pair of amber eyes glowing from inside the jacket — and put her hand over her mouth.
"His name is Kay," Maya said firmly, before her mother could say a single word.
Мама відчинила вхідні двері ще до того, як Мая дісталася сходинки. Вона лише раз глянула на доньку — промоклу наскрізь, у взутті, що хлюпало, з парою бурштинових очей, які світилися зсередини куртки, — і прикрила рот рукою.
«Його звати Кей», — твердо сказала Мая, перш ніж мама встигла вимовити хоч слово.
Сторінка 7
Kay looked up from inside the jacket. He sneezed. Then he tucked his nose under Maya's chin and stayed very, very still, listening to the rain.
Кей визирнув із куртки. Він чхнув. А тоді сховав носа під підборіддя Маї й завмер, дуже-дуже тихо слухаючи дощ.
Для дорослих
Найважливіше в цій історії — те, чого не стається: жоден дорослий не розв’язує проблему. Мая стукає у двоє дверей і нічого не отримує у відповідь, а історія не карає цих сусідів і не робить їх лиходіями — вона просто залишає дівчинку на сходинці, де та вирішує, що робитиме далі. Діти, яким часто кажуть «піди поклич дорослого», рідко бачать, як це — самому діяти. Вона також дає котові ім’я ще до того, як питає дозволу, — це може викликати усмішку й стати темою для розмови.
Обговоріть разом
Двоє дверей не допомогли Маї. Що б ви зробили далі?
Кіт відвернувся, «ніби вдавав, що йому зовсім нічого не потрібно». Чому він міг так зробити?
Мая зняла куртку під дощем, щоб зробити дах. Чого це їй коштувало?
Вона каже: «Його звати Кей», — ще до того, як мама встигає щось сказати. Як ви думаєте, чому вона спершу дала йому ім’я?
Що потрібно було б зробити, перш ніж доглядати за твариною?
Поширені запитання
Яка тривалість коміксу «Кіт під лавкою»?
Сім сторінок — коротке читання приблизно на п’ять хвилин і вдалий перший комікс для дитини, яка тільки вчиться читати панелі.
Для якого віку призначений цей комікс?
Його створено для дітей віком 7-9, хоча більшу частину історії передають малюнки, тож молодшим читачам теж легко за нею стежити.
Кіт залишається з Маєю?
Так. На останній сторінці Кей притулився під підборіддям Маї та слухає дощ. У цій історії з твариною не трапляється нічого сумного.
